Розділи сайту
Головні новини
Оголошено лауреатів Пулітцерівської премії-2019
Оголошено лауреатів Пулітцерівської премії-2019Одна з найбільш значущих премій США в галузі журналістики, літератури, музики і театру була вручені вчора в Колумбійському університеті в Нью-Йорку.
Дослідники назвали найпопулярніші жанри аудіокниг
Дослідники назвали найпопулярніші жанри аудіокнигЛюбителі літератури обирають новий формат споживання
Дослідники назвали найпопулярніші жанри аудіокниг.
Шарджа названа новою книжковою столицею світу
Шарджа названа новою книжковою столицею світуТретє за величиною місто в ОАЕ об'єднає любителів літератури в 2019 році.
Чому не можна говорити ясно?
Чому не можна говорити ясно?
У всі часи спілкування відіграє важливу роль в житті кожної людини. І умінням правильно і красиво спілкуватися володіє далеко не кожна людина. У більшості випадків категорично небажано говорити ясно. Цей призводить вашу розмову в холодну і байдуже стан по відношенню до співрозмовника. Багато хто може з цим не погодитися. Але давайте розберемо більш детально причину такої думки, і до чого може привести використання в розмові слова - «ясно».
10 корисних життєвих порад і їх наукове обгрунтування
10 корисних життєвих порад і їх наукове обгрунтуванняЯк часто нам доводиться боротися з самим собою! З спокусою, з емоціями, з лінню ... Ось десять психологічних секретів, які допоможуть вам краще зрозуміти самих себе і взяти своє життя під контроль. Ну а спеціально для тих, хто не вірить «у всю цю психологічну нісенітниця», до кожного раді наведено розгорнуте і переконливе наукове обгрунтування!
загрузка...

Скачати Баранович Лазар

  • Розділ: Біографії |
Баранович ЛазарПреосвященний Лазар (Баранович), архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський

Народився в 1620 р. в Україні.

Навчався в школі Київського Братського Богоявленського монастиря.

Остаточну освіту отримав у польських колегіях.

На початку 40-х років XVII сторіччя був наставником у Київській академії.

З 1650 р. – ректор Київської колегії (академії) й ігумен Братського училищного монастиря, а з 1651 або 1652 р. – і Києво-Кирилівського монастиря.

В 1651 р. залишив академію і мешкав у монастирях Києво-Кирилівському, Куп’ятицькому і Дятиловецькому.

З 1653 р. завідував Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії.

8 березня 1657 р. у Ясах митрополитом Гедеоном Молдавським рукопокладений на єпископа Чернігівського, але тому що старий архієпископ Чернігівський Зосима був живий, поселився в Новгород-Сіверському Преображенському монастирі і до смерті Зосими в Чернігівській єпархії було два єпископи.

Близько 1666 р. призначений місцеблюстителем Київської митрополії.

8 вересня 1667 р. зведений у сан архієпископа.

В 1692 р. звільнений на спочинок.

Помер 3 вересня 1693 р. Похований у Чернігівському Борисоглібському монастирі. Архієпископ Лазар – ревний поборник святої віри і благочестя. Святитель Димитрий Ростовський називав його стовпом православ’я. У бурхливий час міжусобиць, коли Україна, недавно приєднана до Росії, тільки-но знову не відторгнулася від неї, – Лазар Баранович показав себе не тільки красномовним проповідником і талановитим духовним письменником, але і великим громадським діячем.

Недовго йому довелося займатися святою справою виховання юнацтва в дусі православ’я. Скоро Братня колегія була розгромлена уніатами. Ректор її, ігумен Лазар, був вимушений видалитися в Кирилівський монастир. Останні з дорослих вихованців узялися до зброї. Поляки і кримські татари під виглядом союзників то одного, то іншого з гетьманів, бродили по Україні, палили і грабували села, навіть на околицях Києва в 1665 р. почалися воєнні дії.

Архієпископ Лазар ревно піклувався про відбудову зруйнованих храмів і монастирів і про влаштування нових. При ньому були засновано три монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у Соснинському повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті. Відновлений з руїн і прикрашений кафедральний Новгород-Сіверський Спаський монастир, у якому кафедра Чернігівського архієпископа залишалася до 1672 р.

В епоху зворушення умів, коли не тільки гетьмани і козацтво, а і деякі ієрархи стояли за приєднання України то до Польщі, то до Туреччини, архієпископ Лазар твердо тримався того напрямку, який єдиний був прийнятним для православних. “Під басурманською рукою стогне Греція, – писав він митрополиту Київському Іосифу, що схилявся на бік Туреччини, – і для чого під таке ярмо класти шию? Греки раді б звільнитися від нього, Русь сама лізе. Я свої вівці чернігівські наставив на шлях, і ви, всієї Русі пастир, ведіть всю Русь до монарха руського, а самі летіть на престол свій, як на гніздо своє”.

В 1669 р. він переконав гетьмана Многогрішного послати в Москву посольство із проханням про прийняття Малоросії в підданство і про підтвердження козацьких вольностей. Членам цього посольства було доручено вимагати, щоб російський уряд не віддавав полякам Києва – “цього першопрестольного граду царства Руського, від якого споконвіку на всю Русь засяла благодать Божа”. На збереженні Києва особливо наполягали і архієпископ Лазар Баранович, і гетьман Многогрішний, колишній митр. Іосиф (Тукальський) і ін. Під їхнім впливом цар Олексій Михайлович вирішив цілком приєднати Київ до Росії. Але в той же час архієпископ Лазар наполягав на самостійності Київської митрополії. Він був незгодний із прагненням Москви підпорядкувати її собі на положенні звичайної єпархії і боровся за збереження прав малоросійського духівництва. Мабуть, тому, коли з’явилася можливість поставити для Києва православного митрополита, то був обраний не він, а Гедеон Святополк-Четвертинський.

Після перенесення кафедри з Новгород-Сіверська в Чернігів почався великий подвиг місіонерства архієпископа Лазаря на захист істин св. Православної віри і посилення боротьби з єзуїтами. Він з істинно апостольськими ревнощами навчав чернігівську паству своїми красномовними проповідями, багато писав проти унії, заснував у Чернігові друкарню, де друкувалися такі необхідні для православних книги.

Його заслуги в справі видання і виправлення церковних книг по справедливості ставлять поряд із заслугами митрополита Петра Могили, патріарха Никона, ключарей Діонісія і Арсенія і ієромонаха Єпифанія Славинецького.

Народний розголос, шануючи його як праведника, живить впевненість у нетлінні його тіла.
  • Коментарі до книги [0]
<
<
Разом з цим завантажують:
  • Абчук Аврам. Біографія
  • Горський Вілен. Святі Київської Русі (1994)
  • Літопис «Повість временних літ»
  • Олена Пчілка
  • Рідне місто Київ