Скачати Україна як частина середземноморського світу

Одна з проблем України полягає в тому, що ніхто конкретно не відає, де вона розташовується. Для більшості людей - зокрема, для російського президента - Україна вважається продовженням нової російської імперії.



Для інших це центральноєвропейська держава - з власним відбувся націоналізмом, зведеному на походження і мовою, держава, якій просто потрібно шанс, щоб створити потужну систему державного устрою, яка дозволить виражати свою національну сутність.

Притому Несторівські група - об'єднання інтелектуалів, фахівців та громадських активістів - прийняла рішення, що система цінностей України не підтримує як модель Російської Федерації (обожнювання патерналістської системи - вертикалі влади), так і логіку, що панувала в Центральній Європі, відштовхуючись від якої в основі країни лежать мову і бюрократичний апарат. В якості власного варіанту український народ більше тяжіють до «горизонталі влади», заснованої на горизонтальних зв'язках громадянського суспільства: до яких є можливість віднести, наприклад, «сотні», вершили революцію на Майдані, волонтерів, які оплачують і постачають армію України, релігійні об'єднання і асоціації підприємств малого бізнесу, кримінальні угруповання та футбольних фанатів.
Як вважає один з членів Несторівські групи Євген Глібовицький, який брав участь і в «помаранчевої революції» 2004 року, і в акціях протесту на Майдані, подібна концепція влади надає можливість віднести Україну до тієї ж категорії, до якої належать такі середземноморські держави, як Італія або Греція.

І це надає можливість зробити практичні висновки. Як зміг зрозуміти колишній український президент Янукович на свою біду, спроби насадити в Україні неоімперську модель виявилися безрезультатними. Як розповідає Глібовицький, населення України навіть до корупції ставляться абсолютно інакше, ніж росіяни: у Російській Федерації корупція вважається засобом самозбагачення, на Україні ж - це можливість придбати собі відчуття впевненості і безпеки. «Українці не відчувають сильного захоплення від законів і урядових структур, які ними керують, - розповідає він, - і які несуть для них загрозу, як щось всіяне ззовні». Корупція може бути сприйнята як засіб адаптації до несправедливих законів, щоб «пристосувати їх до потреб певної людини».
Таким же чином не працюють і спроби механічно «впровадити» моделі розвитку, які використовувалися в державах центральної Європи. Реформа Міністерства внутрішніх справ - одна з ключових, на прикладі якої буде матися можливість побачити, чи в змозі Українська держава проводити реформи, зобов'язана виробляти не зверху вниз, вважає Глібовицький, а за участю регіональних громадських груп, яким потрібно формувати органи міліції і виробляти над ними контроль.

Що торкається мови, то він здатний визначати національну ідентичність в Латвії або Естонії, де зводяться легко отличимие «російськомовні меншини». Втім, населення Української держави набагато частіше вважається двомовним або навіть багатомовним - наприклад, в таких регіонах, як Закарпаття, де люди вільно спілкуються угорською або словацькою, німецькою або румунською, а також українською та російською мовами.
Те, що Глібовицький по-іншому сприймає Україну як частку середземноморської культури, може здатися дивним і незвичайним, але минулого місяця він слухав, як Глібовицький розповідає про результати власних досліджень, спеціаліста переслідувало дивне відчуття, ніби він уже коли-небудь таке чув. «Раптом мені пригадалося, що на цю тему писав мій батько - російськомовний поет і есеїст Ігор Померанцев, який народився і провів дитинство в Чернівцях, виріс у Києві, а в 1970-х роках виїхав з Радянського Союзу», - розповідає фахівець кореспондентам іноЗМІ.
«Я не космополіт - я патріот», - оголосив він у коментарях кілька років тому.

«Але батьківщина в мене абсолютно інша. Я здатний відчувати себе як вдома на кладовищах Стамбула, в Римі, в Чернівцях, в Лондоні, в Сергієвому Посаді. У Скандинавії у мене такого почуття не виявляється - вона не вважається часткою великого Середземномор'я. Коли мені ставлять питання, якою я письменник - російську або українську - я вважаю, що не варто проводити таку різницю, і справа не в цьому, адже основне - талановитий ти письменник або ні. Але життя я сприймаю як южанин - і можливо, це означає, що я українець? »
У 1976 році, коли йому було двадцять з чимось років, він написав: «Якщо показати на пальцях, то Київ - десь там, де Олександрія».