Стіга Ларссона «Міленіум, Стіг і я»

У продажу біографія автора «Дівчини з татуюванням дракона» Стіга Ларссона «Міленіум, Стіг і я», написана його вдовою Євою Габріельссон.


У продажу біографія автора «Дівчини з татуюванням дракона» Стіга Ларссона «Міленіум, Стіг і я», написана його вдовою Євою Габріельссон. Це третє перекладене на російську мову життєпис письменника і, мабуть, найбільш цікаве: у ньому вичерпно, з перших рук, описується конфлікт, що розгорівся навколо спадщини письменника після його раптової кончини.

За життя Стіг Ларссон був насамперед правозахисником, лише в другу чергу журналістом, а про його письменницький талант публіка дізналася і зовсім тільки після його смерті. Юнаком він зацікавився лівими ідеями, довго перебував у лавах троцькістів і вів докладне досьє на місцеві націоналістичні і профашистські руху, так що до 90-м рокам став головним у Швеції експертом з цих питань. Разом з однодумцями йому вдалося запустити антифашистську газету «Експо», що стала прототипом журналу «Міленіум» в його детективах. У реальності видання Ларссона було зовсім не настільки впливовим, зазнавало величезні фінансові труднощі і не раз стояло на межі закриття. Кошти від публікації детективів Стіг Ларссон мав намір направити на розвиток «Експо», так що його смерть 9 листопада 2004, за словами Габріельссон, крім особистої трагедії стала ще й професійної катастрофою. На той момент перший том із серії «Міленіум» лише готувався до друку.

Вижила «Експо» завдяки імені Ларссона: вдові вдалося домогтися спонсорської та державної підтримки видання, оскільки безпосередньо розпоряджатися доходами від публікації книг її цивільного чоловіка вона не могла.

У загальних рисах історія Єви Габріельссон і Стіга Ларссона відома вже багатьом шанувальникам трилогії «Міленіум»: вони прожили разом більше тридцяти років, проте офіційно так і не оформили свої стосунки, тому за шведськими законами спадкоємцями Ларссона вважаються його батько і брат. Спадщину, природно, гігантське. Три роману про Лісбет Саландер і Мікаель Блумквіст виходять по всьому світу мільйонними тиражами, вже знята шведська екранізація, і над ще однією - голлівудської - працює культовий режисер Девід Фінчер. Гроші грошима (Габріельссон вони б, звичайно, не завадили), але питання про правообладании має пряме відношення і до читачів «Міленіуму». Ще при підготовці романів до друку через конфлікт Габріельссон, з одного боку, і Ерланд і Якіма Ларссон, з іншого, в текст були внесені зміни. Як мінімум двоє людей, яких Стіг Ларссон зобразив у книзі під їхніми реальними іменами, зажадали використовувати псевдоніми, протестуючи таким чином проти обмеження в правах вдови письменника. Ну і найголовніше - як і раніше залишається актуальним питання про четвертій книзі «Міленіуму».

Відомо, що Ларссон встиг написати близько двохсот сторінок, вони залишилися в його особистому ноутбуку, доступ до якого є тільки у Габріельссон. І вона сама готова дописати її:

«У серпні 2005 року Пер Ерік Нільссон (адвокат Габріельссон - прим. Ред.) Звернувся до Ларссон та видавництву« Норстедт »з пропозицією про визнання за мною авторських прав на літературну спадщину Стіга. Таким чином, я змогла б на законній підставі працювати над його текстами і завершити четвертий том, що цілком здатна зробити ».

Це короткий виклад конфлікту, опис якого становить головну і, очевидно, болісну для Єви Габріельссон частина книги «Міленіум, Стіг і я». Автори трохи раніше з'явилися російською мовою біографій Ян-Ерік Петтерссон і Баррі Форшоу нітрохи не програють їй з погляду сухого опису фактів життя письменника. Але у випадку з Габріельссон це взагалі не стільки біографія Стіга Ларссона, скільки відчайдушна, нервово і нерівно написана, експресивна спроба жінки, у якої доля відняла майже все, усвідомити себе в новій системі координат.

Досвід аутопсіхотерапія, що виріс із щоденникових записів (деякі події Єва Габріельссон описує, безпосередньо цитуючи свій особистий щоденник).

Історія написання цієї книги, як не банально це прозвучить, сама по собі майже детектив. Журналістка французького Elle Марі Франсуаза Коломбані поїхала до Швеції після виходу в світ у Франції «Дівчини з татуюванням дракона», щоб взяти інтерв'ю у вдови письменника. За словами Коломбані, Габріельссон зустріла її в порожній квартирі в параноїдальний стан і розповіла, що марно намагається написати книгу під умовною назвою «Рік після Стіга». У вже готовому тексті Коломбані не виявлено жодної згадки слова «Міленіум», з'ясувавши, що Габріельссон принципово не доторкалася до жодного друкованому виданню детективів свого чоловіка, після того як офіційні спадкоємці та редактори видавництва «Нордстедт» внесли в рукопис зміни. Завдяки зав'язалася між двома жінками дружбу, Габріельссон вдалося вмовити подолати внутрішній бар'єр, що не дозволяв їй виносити на публіку свої переживання з приводу письменницької спадщини Ларссона. Нова редакція книги писалася незвичайним способом: на підставі ранніх записів Єви Коломбані писала текст по-французьки, його переводили на норвезька, Габріельссон вносила в нього свої доповнення та виправлення, і остаточний варіант знову переводився на французьку.

Шведка наполягла на такій складній схемі заради того, щоб не існувало ні єдиної шведськомовного версії книги, яка могла б потрапити в недружні руки.

Про легкої параної і психічної неврівноваженості Єви Габріельссон (втім, цілком простимі в її обставинах) говорить сам текст книги «Міленіум, Стіг і я». Чого вартий хоча б опис язичницького обряду, скоєного Євою після смерті Стіга (обидва, незважаючи на лівацькі погляди, виховувалися в суворій християнській традиції, а текст Біблії відіграє важливу роль в першому романі Ларссона). Ерланд і Якіма Ларссон, намагаючись обілити себе в очах громадськості, посилаються на «неосудність» Габріельссон і намагаються представити справу так, ніби Єва зі Стігом зовсім не були постійними партнерами (а вони дійсно періодично розходилися, але потім знову з'їжджалися). З іншого боку, ментальне здоров'я батька і брата Ларссона теж під великим питанням: через рік після смерті Стіга вони, наприклад, запропонували Єві фіктивно вийти заміж за Ерланда і таким чином вирішити проблему поділу спадщини. Єва Габріельссон настільки занурилася в питання відстоювання прав цивільних співмешканців, що торік випустила в Швеції книгу «Цивільний чоловік: більш самотній, ніж можна подумати». Поки шведський закон (на відміну, наприклад, від законів Франції та США) не на її боці. Хоча в її користь є один дуже вагомий аргумент. Коли Стіг Ларссон, доставлений в лікарню з серцевим нападом, перед смертю на кілька секунд отямився, він зміг сказати лише «треба повідомити Єві Габріельссон» і продиктував її мобільний телефон. Це були його останні слова.