Скачати Біографія Богдана Ігоря Антонича

П'ятого жовтня 2009 виповнилося 100 років з дня народження дивно яскравого і самобутнього українського поєта-філософа, поета-модерніста, майстри сугестивної лірики Богдана-Ігоря Антонича. Він народився на Лемківщині, дитиною під час першої світової війни чотири роки жив у Відні, потім навчався в єдиній на всю Лемківщину польській гімназії, в 14-15 років написав свої перші вірші, в гімназії був різнобічно обдарованим учнем і в малюванні, і в музиці .

       Батьки Антонича (батько - сільський священик) не мали матеріальних можливостей направити сина на навчання в кращий європейський університет, і він був змушений «записатися» на гуманітарний факультет Львівського університету, в якому не було жодного викладача українця, і Богдан-Ігор став учасником товариства студентів-українців, де вперше почав читати свої вірші друзям, а з 1931 року почав друкуватися в періодичних виданнях. У 1933 році він закінчив університет з дипломом мігістра філософії і став вільним літератором.

        За життя вийшли три книги поезії Антонича: «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). Але встиг підготувати до видання ще три: книгу природи «Зелене Євангеліє», книгу міста і цивілізації «Ротації», і книгу віри з містичним змістом «Велика гармонія».

        Він прожив неповні 28 років, і залишив після себе чарівні заворожуюче-магічні вірші, істинні зразки високого поетичного мистецтва, неповторного своїми первооткритія і естетично вчинені до крайньої межі можливого.

        Творче своєрідність, вроджене почуття щирої глибини значень і смислів слова, використання глибинних архетипів національної культури дозволили Антоничу оновити поезію в її первинної ролі інтуїтивного пізнання світоустрою. Здібності поета в ірраціональному пізнанні світу і місця людей у цьому світі стали підставою для того, щоб зарахувати його до найяскравішим представникам українського сюрреалізму.

        Марина Новикова, відомий кримський лінгвіст і літературознавець, так оцінює значення і літературний внесок поета: «міфологізм Антонича (про Який одностайно згадують критики) - Це не позбав стиль. Це український «образ світу», что виходе до своих європейськіх та індоєвропейськіх першокоренів. СЬОГОДНІ «в широкий світ» виходе сама Україна. І Світові самє годину, мабуть, Побачити себе в Українському світовідчому дзеркалі, а нам - українського письменника Антонича в контексті НЕ позбав європейської літератури, а й європейської «истории духу» (цит. за видан.: Новикова М., «Міфосвіт Антонича», 1992).

         Дивна доля поета! За життя він завоював славу одного з кращих поетів не тільки в Україні, Після смерті Антонич був надовго усунений з історії української літератури. Нонятно, що творчість поета, що виходить із Західної України, не вкладалося в ідеологічні рамки т.зв. соцреалізму. Тому лише на хвилі хрущовської відлиги, завдяки неймовірним зусиллям, навіть подвижництву українського поета Дмитра Павличка, в 1967 році, через 30 років після смерті поета, вийшло фактично перше, з благословення радянської цензури, видання віршів Богдана-Ігоря Антонича «Пісня про незнищенність матерії» , яке відразу стало бібліографічною рідкістю.

       Згодом, саме ця книга стала основою для перекладацької роботи поета Зигмунта Левицького, прекрасного кримського поета, який більше 25-ти років займався трудомісткою і складною роботою по літературному перекладу Антонича на російську мову.

       Зигмунта Левицькому цього року виповнилося б 65 років.

       Останні 28 років він жив і працював у місті Армянську і трагічно загинув сім років тому, але залишив велику літературну спадщину. Після закінчення в 1968 році Київського політехнічного інституту Зигмунт працював у Воронежі і на Уралі, де продовжував займатися поетичною творчістю. Рішення грунтовно займатися поетичним перекладом прийшло до нього в 1072 році саме після того, як здійснив переклад основного обсягу книги Антонича «Пісня про незнищенність матерії». Він посилав ці переклади в московські журнали «Дружба народів» та «Новий світ», але безрезультатно. Надалі, за сприяння відомого московського літератора Володимира Брітанішского Зигмунта Левицькому, вдалося вийти на рівень публікацій у центральних виданнях, де він був винагороджений за свою перекладацьку роботу публікаціями у збірниках перекладів відомих польських поетів: Каміля Кшиштофа Бачіньского, Владзімеж Слободника, Юзефа Озчі-Михальського, Єжи Харасимовіча (з українським, між іншим країнами), Юліана Пшибось (одного з найбільш важких для перекладу поетів). За публікацію перекладів Боровського (з передмовою В.Брітанішского) у журналі «Іноземна література» (1988) З. Левицький отримав премію цього журналу. Класичні «Кримські сонети» Адама Міцкевича також переведені на російську мову З.Левіцкім, але вже в останній рік життя (опубліковані окремим ізщданіем).

        Ще наприкінці 90-х років Зигмунт Левицький встиг підготувати до видання велику книгу перекладів Антонича, і навіть намагався укласти договір з львівським видавництвом «Коменяр» на її тираж. Однак, за життя він це видання так і не побачив (хоча воно вийшло «піратським» способом). Книга цих перекладів вийшла лише в 2008 році, і стала безсумнівно цінною як для популяризації українського поета-авангардиста, так і для ознайомлення з його творчістю російськомовного читача. Особливої поваги Зигмунт Левицький заслуговує за свій багаторічний подвижницьку працю і літературний внесок у кримську складову загальнонаціональної культури.

        Якщо говорити про міфологізації поета і його творчості, то слід зазначити, що Богдан-Ігор Антонич не виглядав як поет, а ним був.

        Після смерті він став ще й частиною легенди Львова, а нарекли його Поетом Атлантиди

- Землі (рідна йому Лемківщини), якої немає, тому, що Лемківський край зник з лиця землі в результаті його розділу між Польщею та СРСР і повного виселення лемків з рідних земель після Другої світової війни.

        Також доріг і зберігаємо в пам'яті літературної та культурної громадськості міста Армянська образ кримського (і це так!) Поета і перекладача Зигмунта Левицького.