Рецензія на роман Карла-Йоганна Вальгрен «Кунцельманн & Кунцельманн»

Шведський роман Карла-Йогана Вальгрен «Кунцельманн & Кунцельманн» - спроба подолати кризу методів і смислів стріляниною по битим постмодерністським тарілочках і все искупающим бігом героїв від викриття під допінгом підбадьорливою авантюрності.


Всі двоїться в романі Вальгрен. Двійники Кунцельманни, батько і син. Старший, володар зборів підробок полотен великих майстрів власного виготовлення, помирає в благополучній Швеції наших днів, щоб оживити в свідченнях небагатьох очевидців свою подвійне життя, розпочату у фашистській Німеччині. Молодший невміло намагається отзеркаліть шахрайство батька, пишучи для кримінальних клієнтів-покупців легенди автентичності батьківських фальшивок.
Автор дублює своїх героїв в мистецтві створення двійників сюжетів відомих романів і фільмів, навіть намагаючись видати їх за свої.
Вся конструкція висить на двох цвяхах - постмодерністських міркуваннях про те, що є копія і оригінал, творчість і шахрайство, і чого ще можна соромитися в світі загального обдурювання. І міцному і надійному цвяху авантюрного роману - інтересі читача та її неспокої про долю героїв, яких, дуже хочеться, щоб не викрили. Авантюрні цвяхи Вальгрен робити вміє, що довела своїм романом «Ясновидець».

Батько і син різні в розмаху і широті шахрайства. Старший Кунцельманн - геніальний копіїст і імітатор, що використав свій талант спочатку на спасіння від озвірілим в прагненні до величі натовпу, потім як покарання нікчемним сильним світу за суєтність, зверхність та невігластво. Молодший - інтелектуал, сибарит, безвідповідальний тип і якого заїли самоаналізом невротик - в спробах видати підробку за оригінал крейда і бездарний. І в тому, що їх об'єднує, у відчайдушному прагненні до справжності, вони різні.
За Вальгрену, для омани абсолютно не важливо, чим боляче суспільство - тиранією або свободою. Справжнє недоступно більшості. Йому близька безваріантность в реалізації простих почуттів у вільному суспільстві і при фашистської диктатури в Німеччині з юності старшого Кунцельманна. Зі все тієї ж тиранією мас, одуріли від пафосу фільмів Ріфеншталь, погромів клубів гомосексуалістів, побиття євреїв та винищення недоступного їм «дегенеративного мистецтва», образчики якого, під шумок арійської пропаганди, таємно збирають вищі партійні чиновники.

Надувають націю естетів, однією рукою відправляють в газову камеру колекціонерів шкідливої орієнтації, а інший підгортають їх полотна, Віктор Кунцельманн зі своїм подільником Георгом постачають підробками заборонених художників, цілком цинічно заробляючи на легковір'ї всесильних простаків пристойні гроші. Їх комерція заснована на обмані. Але вона не прикривається боротьбою за справедливість. Вона справжня, але в цій справжності не може бути задоволення.
Кунцельманн-молодший, до того як зайнявся збутом підробок раптово помер батька, мав свої заморочки з справжнім і уявним в наісвободнейшей сучасної Швеції, де народився в шлюбі рано померлої матері і батька, який перебрався з Німеччини.
Може здатися, що якраз молодший з Кунцельманнов хоч якийсь час намагався займатися істинним, не змінюючи туманною і не має платоспроможного попиту есеїстиці заради грошової роботи креативщика скандальних реаліті-шоу. Але уплетене в його останнім есе про зв'язок антиутопії Хантінгтона з «роз'явився лабіринтами у свідомості самогубців 11 вересня» неіснуюче слово «гіполаз» прозоро натякає, що і єстетствує Іоаким Кунцельманн такий же безсоромний імітатор, як масскультовий Кунцельманн, що представляє своє обличчя для пожвавлення сумовитих порнофільмів, знімаються у власному його погрязшем в боргах будинку.

Роман бідний оригіналами і густо населений підробками.

Набридле публіці нескінченне реаліті-шоу видихається в щовечірньому копіюванні життя і дурний драматургії. Одностатевої любові Кунцельманна-батька не вистачає сміливості. Син метається між невротичної залежності від кинула його коханки і сурогатами порносайтів. Шлюб гомосексуального Кунцельманна старшого - муляж. Його любов до дітей оголошується істинної, але жодного свідчення цього почуття не збереглося в пам'яті ні сина Іоакима, ні його сестри Жаннет. Герої і автор запевняють нас, що знайшли зрештою правду в мистецтві і любові. Але, за відсутності оригіналів того й іншого, віриш їм насилу.
Роман Вальгрен ще одна чехарда теперішнього і мнимого - і постійно видає одне за інше. Претендує на інтелектуалізм, а тримається на авантюрі. Забезпечений на обкладинці рекомендацією «Книга не для метро», але ця складність так глибоко захована в легкому читанні, що відшукувати її - собі дорожче. До того ж всякий переклад - за визначенням копія, звільнена від відповідальності та авторства. Як, справді, визначити: цим ось старомодним ритмом і сухим худосочним словом ми зобов'язані оригіналу або вольному перекладання на російську, в дусі класичних перекладів романів Фейхтвангера і Сіменона?
В одному, втім, читач в Росії може бути цілком упевнений. На відміну від сучасної вітчизняної прози, Карл-Йоганн Вальгрен жодного разу не схожий ні на Хармса, ні на Довлатова, ні навіть на Вєнічку Єрофєєва.