О, полікуй мене ти Одностишья! «Одностішійа» Ольги Арефьевой

Перекочував з інтернету в книжку, «Одностішійа» Ольги Арефьевой якось відразу виросли.


З милих афоризмів-однострочек, ритмизованного приколів та інтелектуальних смайликів, підхоплені френдовой пересиланням, склалася якщо не енциклопедія, то кишеньковий словничок сучасної російського життя, де всі один одного злегка дістали, любові мало, але хочеться, а самотність не лікується навіть сміхом.
Часто удруковане з інтернету в папір викликає подив: «Чого воно там, у книзі, робить?» Адже ні додалося в порівнянні з монітором, ні поменшало. А ще грошей просить. Хіба до ювілею автора. У подарунковому альбомі. Пишно і зайве, як бардівські пісні в беззвучних буквах.

Рідко, але буває - книговидання як відновлення послідовності і справедливості.
Наприклад, ці арефьевскіе строчки, як проростки хокку, що вживаються в духовну їжу в сирому вигляді з приправою сміху. Їм призначено було вийти томиком по штучці на сторінці в віньєтках і китайської графіку. Потім бути закоченими в мережу. Розійтися, подешевшавши, в посиланнях і SMS-ках. Сталося все навпаки. Цілком у дусі авторських парадоксів - книга як спокутування гріха мережевий популярності.
Одностишья Арефьевой - репліки на ходу. Обривки фраз. Відточені експромти. Для автора-поета, лідера групи «Ковчег», вигадника сюрреалістичної поеми в прозі «Смерть і пригоди Єфросинії Прекрасної» і пластичного театру «Калімба» - рід розваг. Гра розуму, порівнянна, за власним визнанням, з дзеновские бавовною однією долонею (що для легковажності, мабуть, занадто серйозно). Зібрані разом і, здається, зовсім випадково, вони не втрачають шкарлупок своєї самодостатності і не шикуються навмисно в сюжет. Міняй їх місцями скільки хочеш.

Все одно вийде життя в словах і вигуках.

Ось, наприклад, турботи про хліб насущний. Про них в томику скупо і глухо. Упускає поет, між іншим: «Любовний трикутник: ми і гроші». І через десяток сторінок в тональності сидить на березі річки: «Як повільно летять на вітер гроші» ... А ось ми й самі пливемо за течією, по-даоські не пручаючись і не лякаючись передчуттів кризи: «Так, рано ми зітхнули з полегшенням!» і: «Вже на перерахунок будь тисяча баксів ...»

У словниках та енциклопедіях все розбивається на літери для простоти впізнаваності родин, родів і видів. Там розділилися б Одностишья - «політика» під літерою «П», «любов» під літерою «Л». Словниковий стало б більше. Життя зникла. Її вбила б обов'язок думати і сміятися за планом. А тому, що проскакує повз між справою - додало б неправдиву значущість.
Під позасистемних «Одностішійах» питання: «А де указ, про що нам можна думати?» - Він ніби між іншими зустрічами і досада автора. Претензія до життя: «Як багато часу ми за їжею проводимо!» - Куди серйозніше.

У cети Одностишья Арефьевой знаходяться за ключовим словом «гумор». І заперечити тут нічого. Бо якби вони були не смішні, їх просто б не було. Принцип смішного у невідповідності дотримується натхненно і послідовно. А через стислості ще й витончено. Причому ні в чому не поступається реальному житті - адже вона вся в невідповідності, як бомж в ковтуни. Але там вони чомусь зовсім не смішні. А тут - яку букву не візьми ...
Наприклад, з політики: «Ми тебе, гад, навчимо гуманізму!» Або: «Небезпечні нині стали пацифісти». А от популярний лозунг: «Громи буржуїв! (Спонсорів не чіпати!) ». І другий, з маленькою політкоррекціей: «Вже я б Батьківщину так дешево не продав!»
Невідповідності високого і низького, пафосного і шкурного майже до графичности наочні. Так що на лінійці Одностишья точка перелому помітна без зусиль. Ось до влади як би між іншим: «Ви до нас сюди надовго в президенти?» Або з медіареальності: «Вибачте, цей мат був не для преси!» Або: «Патріотично прикривався прапором».

На букві «Б» зійшлися б теми побуту. Пов'язані, в першу чергу, з проблемами каналізації та водопостачання. «Як підло на ремонт закрити сортири ...» І: «Ти в мій душ ?! Ах, немає у вас гарячої ... »
Самосжігающая у пісенній ліриці Ольги Арефьевой любовна тема в «Одностішійах» для сміху невичерпна. Тут, нарешті, можна було б вибудувати якийсь сюжет, із зустріччю, палкістю перших хвилин і солодкістю взаємних мук. Але й це ні до чого - все знову упереміж. Можна лише відзначити, що Ареф'єва чужа фемінізму і смішні у неї учасники любовної бійки незалежно від статі.
Ось що стало класичним визнання: «Люблю вас. Просто в дуже рідкісною формою! »Або:« Люблю ... Не лізьте, це я не вам! »У чоловічій версії:« Сказав «Люблю», крізь зуби похмуро сплюнув ... »
Смуток все ж прихована в цьому сміху. Вона лише іноді виходить на авансцену, майже що в зал. Розгублена клоунесса втрачає відчуття себе, повторюючи на різні лади: «Я вас люблю чи що? .. Вас чи що? Я чи що? »Або в чоловічому перевтілення:« Живу не з тієї, не там, не так, не я ».

Є ще одна невідповідність у цих рядках з області парадоксів. Зближення ворожих культур на відстань розряду. Нинішнього незатратним і прагматичного маскульту - повна відповідність предмета призначенням, сміх як стовідсотковий результат: прочитав, заіржав, переказав приятелеві; і глибини з неоднозначністю і необхідністю думати і відкривати. Відсилаючи до зовсім іншій культурі, в якій слова означають не те, що значать, і за кожним - нескінченність інтуїтивного пізнання.
Другий прагматичний, прикольний, SMS-ний, ржачний ресурс освоєний був у мережі, здається, повністю. Книга дає можливість відкрити перший. Той, про який Ольга Ареф'єва як би випадково впустила: «Так. Мої жарти повністю серйозні ».