Розділи сайту
Головні новини
- Магія чисел: як дата твого народження визначає твою долю
- За законами нумерології в нашій даті народження закладено особливу кількість долі, яка визначає не тільки характер, а й шлях у житті. Ми дізналися, як його правильно розрахувати – і жити у гармонії із собою.
- Фонд Unchain Fund запустив банківську картку, на яку регулярно надсилає €25 для жінок та дітей.
- Фонд Unchain Fund запустив банківську картку, на яку регулярно надсилає €25 для жінок та дітей.
- Як подати заявку на компенсацію втраченого через війну житла?
- Отримати компенсацію за втрату житла через бойові дії тепер можна через мобільний додаток..
- Українські лікарі та психологи консультують безкоштовно та онлайн. Куди звертатися за допомогою
- Клініки, сервіси та платформи, які допоможуть подбати про фізичне здоров'я та ментальний стан
- Житло для біженців. Адреси, сайти, телефони, телеграм-канали, що допоможуть знайти притулок в Україні.
- Укрзалізниця вже кілька днів поспіль запускає додаткові потяги на Західну Україну зі Східної, щоб евакуювати мешканців із територій, де окупант веде агресивні бойові дії. Ось список контактів, які допоможуть виїхати з небезпечної території та знайти тимчасове житло на Західній Україні.
Книги українською » Українські народні казки » Аби гроші — гріха не буде
загрузка...
- Розділ: Українські народні казки
|
Жив собі піп. Та такий-то вже ласий на гроші був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А той пан багатий був і любив собаку, як самого себе.
Подумав пан, поміркував і вирішив: «Похороню я свого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарі». Узяв торбу грошей і — до попа. Так і так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.
Піп розгнівався, затупав ногами.
— Бог за це вас покарає!
Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей.
— І не подобає коло церкви собаку хоронити, — промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші, — та що зробиш, грошей жаль!
Зізвав піп півчу, і похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув місяць, а може, й більше, як до попа дійшла чутка: із синоду має приїхати сам владика оглядати його церкву.
Злякався піп. А що, як дізнається владика, що він собаку коло церкви похоронив? Біда буде! Та й люди подейкують, що він святе місце осквернив.
Піп думає, гадає, а далі й пригадав: недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий він на голову. От і пішов піп до нього за порадою. Увійшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе.
Іван усміхнувся, а далі й каже:
— Дайте торбу грошей, я поїду до владики, і все владнаю.
Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш — владика страху нагнав. Заплакав піп кілька разів та й віддав Іванові торбу грошей.
Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ. Відшукавши владику, прямо з цапом зайшов до преосвященного.
— Що ти хотів, раб Божий? — гнівно запитав владика Івана, вглядівши, що з ним і цап стояв.
— Прийшов, владико, — почав несміливо Іван, — щоб ось оцю тварину в попи посвятили.
Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипів зубами:
— Геть звідси! — крикнув не своїм голосом.
Тоді Іван витяг з-за пазухи торбу грошей і показав владиці: дивіться, мовляв. Владика, вглядівши стільки грошей, аж голову в плечі втягнув. «Аби гроші, гріха не буде...» — подумав, а далі й каже:
— І не подобає цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей треба.
Забрав владика гроші в Івана і висвятив цапа в попи, ще й документ дав. Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде парафії.
Через деякий час у село, про яке йде мова, приїхав той самий владика, що цапа в попи висвятив. Приїхав і того ж дня довідався, що піп коло церкви собаку похоронив. Розсердився, аж побілів увесь. Ззиває він тоді із сусідніх сіл попів, щоб суд вчинити над цим попом.
З’їхались попи. Владика й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав. Глянув і ледве не впав. А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликає всіх попів, і свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки і до церкви. І коли вже Іван недалеко від церкви, владика і вглядів його.
— Собаку теж Бог сотворив, — заспішив владика глухим голосом, — а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено!
Після цих слів розпустив попів, сів на фаетон і був такий!
Подумав пан, поміркував і вирішив: «Похороню я свого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарі». Узяв торбу грошей і — до попа. Так і так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.
Піп розгнівався, затупав ногами.
— Бог за це вас покарає!
Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей.
— І не подобає коло церкви собаку хоронити, — промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші, — та що зробиш, грошей жаль!
Зізвав піп півчу, і похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув місяць, а може, й більше, як до попа дійшла чутка: із синоду має приїхати сам владика оглядати його церкву.
Злякався піп. А що, як дізнається владика, що він собаку коло церкви похоронив? Біда буде! Та й люди подейкують, що він святе місце осквернив.
Піп думає, гадає, а далі й пригадав: недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий він на голову. От і пішов піп до нього за порадою. Увійшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе.
Іван усміхнувся, а далі й каже:
— Дайте торбу грошей, я поїду до владики, і все владнаю.
Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш — владика страху нагнав. Заплакав піп кілька разів та й віддав Іванові торбу грошей.
Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ. Відшукавши владику, прямо з цапом зайшов до преосвященного.
— Що ти хотів, раб Божий? — гнівно запитав владика Івана, вглядівши, що з ним і цап стояв.
— Прийшов, владико, — почав несміливо Іван, — щоб ось оцю тварину в попи посвятили.
Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипів зубами:
— Геть звідси! — крикнув не своїм голосом.
Тоді Іван витяг з-за пазухи торбу грошей і показав владиці: дивіться, мовляв. Владика, вглядівши стільки грошей, аж голову в плечі втягнув. «Аби гроші, гріха не буде...» — подумав, а далі й каже:
— І не подобає цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей треба.
Забрав владика гроші в Івана і висвятив цапа в попи, ще й документ дав. Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде парафії.
Через деякий час у село, про яке йде мова, приїхав той самий владика, що цапа в попи висвятив. Приїхав і того ж дня довідався, що піп коло церкви собаку похоронив. Розсердився, аж побілів увесь. Ззиває він тоді із сусідніх сіл попів, щоб суд вчинити над цим попом.
З’їхались попи. Владика й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав. Глянув і ледве не впав. А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликає всіх попів, і свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки і до церкви. І коли вже Іван недалеко від церкви, владика і вглядів його.
— Собаку теж Бог сотворив, — заспішив владика глухим голосом, — а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено!
Після цих слів розпустив попів, сів на фаетон і був такий!
- Коментарі до книги [0]
<
|
<
|