Розділи сайту
Головні новини
- Магія чисел: як дата твого народження визначає твою долю
- За законами нумерології в нашій даті народження закладено особливу кількість долі, яка визначає не тільки характер, а й шлях у житті. Ми дізналися, як його правильно розрахувати – і жити у гармонії із собою.
- Фонд Unchain Fund запустив банківську картку, на яку регулярно надсилає €25 для жінок та дітей.
- Фонд Unchain Fund запустив банківську картку, на яку регулярно надсилає €25 для жінок та дітей.
- Як подати заявку на компенсацію втраченого через війну житла?
- Отримати компенсацію за втрату житла через бойові дії тепер можна через мобільний додаток..
- Українські лікарі та психологи консультують безкоштовно та онлайн. Куди звертатися за допомогою
- Клініки, сервіси та платформи, які допоможуть подбати про фізичне здоров'я та ментальний стан
- Житло для біженців. Адреси, сайти, телефони, телеграм-канали, що допоможуть знайти притулок в Україні.
- Укрзалізниця вже кілька днів поспіль запускає додаткові потяги на Західну Україну зі Східної, щоб евакуювати мешканців із територій, де окупант веде агресивні бойові дії. Ось список контактів, які допоможуть виїхати з небезпечної території та знайти тимчасове житло на Західній Україні.
Книги українською » Українські народні казки » Багач та хлопець із села Розумовичів
загрузка...
- Розділ: Українські народні казки
|
У великодню суботу ішов із міста бідний хлопець. І наздогнав він багача, що їхав повною фірою зерна.
— Де ви були, пане? — спитав хлопець.
Багачеві полюбилося, що його паном назвали.
— Возив я пшеницю продавати, — каже він. — Та не було купців. А в тебе, хлопче, може вже й ноги болять? Сідай, підвезу.
Сів хлопець, а багач випитує:
— Та з якого ти села?
— Із Розумовичів, — відповідає хлопець.
— Чи не такі розумні люди там живуть, що село Розумовичі називається? — засміявся багач.
— Для себе розуму мають. А дурням не дають. Бо дурні не знали б, що з розумом робити.
— Тоді й ти маєш бути мудрий.
— Мудрий чи ні, а скільки мені треба розуму, стільки маю.
Незабаром довелося їхати через річку. Як були посеред води, багач зупинив волів і наказує:
— Ти з Розумовичів, то злізай із воза і перейди річку своїм розумом.
— Пане, як мушу злізати, то дозволь хоч рудом пройти поміж воли, — попросив хлопець.
Багач дозволив. Хлопець пройшов уперед, вийняв з ярма занізку, сів на вола і каже:
— Бувайте здорові, пане. Дякую за вола.
Багач почав просити:
— Хлопче, як я переїду річку з одним волом? Я лише пожартував з тобою. Вернися, разом поїдемо. Переночуєш у мене, та й гостина буде.
Повернувся хлопець, запріг вола, і далі рушили. Дома жінка багача нагодувала, а хлопцеві постелила на припічку і голодного спати залишила.
Уночі багачеві не спалося.
— Хлопче, — каже він, — ти не вечеряв і, може, дуже голодний?
— Не вечеряв, — відповідає хлопець. — Та з розумом голодним не буду.
Подрімав багач, а далі питає:
— Хто в Розумовичах тепер староста?
— Був пан Постоловський, — каже хлопець. — А тепер скинули його з тої служби і вибрали пана Чоботовського. Та й помічників йому дали — пана Хлібовського та пана Гусаковського.
Про таких панів багач не чув, але похвалився:
— Панів Хлібовського та Гусаковського я добре знаю. То були мої перші друзі.
— Перейшли ваші перші друзі пан Хлібовський та пан Гусаковський у село Торбонці, — розповідає хлопець. — А на їх місце пана Постоловського поставили.
Багач пригадував, що то за пан Постоловський. Та так і не пригадав, заснув.
Вранці прокинувся, а хлопця із села Розумовичів нема. Пропали з хлопцем і чоботи, які хотів багач на великдень взути.
— Понесеш, жінко, сама паску та печеного гусака святити, бо нема моїх чобіт, — каже багач.
Пішла жінка паску і печеного гусака витягати, а в печі тільки латані постоли.
— Бодай би його громи вбили, — вилаяла хлопця. — Говорив нам про панів Постоловського, Чоботовського, Хлібовського, Гусаковського та про село Торбонці, а ми й не доміркувалися.
А багач буркнув:
— Правду казав, що він з Розумовичів.
— Де ви були, пане? — спитав хлопець.
Багачеві полюбилося, що його паном назвали.
— Возив я пшеницю продавати, — каже він. — Та не було купців. А в тебе, хлопче, може вже й ноги болять? Сідай, підвезу.
Сів хлопець, а багач випитує:
— Та з якого ти села?
— Із Розумовичів, — відповідає хлопець.
— Чи не такі розумні люди там живуть, що село Розумовичі називається? — засміявся багач.
— Для себе розуму мають. А дурням не дають. Бо дурні не знали б, що з розумом робити.
— Тоді й ти маєш бути мудрий.
— Мудрий чи ні, а скільки мені треба розуму, стільки маю.
Незабаром довелося їхати через річку. Як були посеред води, багач зупинив волів і наказує:
— Ти з Розумовичів, то злізай із воза і перейди річку своїм розумом.
— Пане, як мушу злізати, то дозволь хоч рудом пройти поміж воли, — попросив хлопець.
Багач дозволив. Хлопець пройшов уперед, вийняв з ярма занізку, сів на вола і каже:
— Бувайте здорові, пане. Дякую за вола.
Багач почав просити:
— Хлопче, як я переїду річку з одним волом? Я лише пожартував з тобою. Вернися, разом поїдемо. Переночуєш у мене, та й гостина буде.
Повернувся хлопець, запріг вола, і далі рушили. Дома жінка багача нагодувала, а хлопцеві постелила на припічку і голодного спати залишила.
Уночі багачеві не спалося.
— Хлопче, — каже він, — ти не вечеряв і, може, дуже голодний?
— Не вечеряв, — відповідає хлопець. — Та з розумом голодним не буду.
Подрімав багач, а далі питає:
— Хто в Розумовичах тепер староста?
— Був пан Постоловський, — каже хлопець. — А тепер скинули його з тої служби і вибрали пана Чоботовського. Та й помічників йому дали — пана Хлібовського та пана Гусаковського.
Про таких панів багач не чув, але похвалився:
— Панів Хлібовського та Гусаковського я добре знаю. То були мої перші друзі.
— Перейшли ваші перші друзі пан Хлібовський та пан Гусаковський у село Торбонці, — розповідає хлопець. — А на їх місце пана Постоловського поставили.
Багач пригадував, що то за пан Постоловський. Та так і не пригадав, заснув.
Вранці прокинувся, а хлопця із села Розумовичів нема. Пропали з хлопцем і чоботи, які хотів багач на великдень взути.
— Понесеш, жінко, сама паску та печеного гусака святити, бо нема моїх чобіт, — каже багач.
Пішла жінка паску і печеного гусака витягати, а в печі тільки латані постоли.
— Бодай би його громи вбили, — вилаяла хлопця. — Говорив нам про панів Постоловського, Чоботовського, Хлібовського, Гусаковського та про село Торбонці, а ми й не доміркувалися.
А багач буркнув:
— Правду казав, що він з Розумовичів.
- Коментарі до книги [0]
<
|
<
|