Розділи сайту
Головні новини
Магія чисел: як дата твого народження визначає твою долю
За законами нумерології в нашій даті народження закладено особливу кількість долі, яка визначає не тільки характер, а й шлях у житті. Ми дізналися, як його правильно розрахувати – і жити у гармонії із собою.
Фонд Unchain Fund запустив банківську картку, на яку регулярно надсилає €25 для жінок та дітей.
Фонд Unchain Fund запустив банківську картку, на яку регулярно надсилає €25 для жінок та дітей.
Як подати заявку на компенсацію втраченого через війну житла?
Отримати компенсацію за втрату житла через бойові дії тепер можна через мобільний додаток..
Українські лікарі та психологи консультують безкоштовно та онлайн. Куди звертатися за допомогою
Клініки, сервіси та платформи, які допоможуть подбати про фізичне здоров'я та ментальний стан
Житло для біженців. Адреси, сайти, телефони, телеграм-канали, що допоможуть знайти притулок в Україні.
Укрзалізниця вже кілька днів поспіль запускає додаткові потяги на Західну Україну зі Східної, щоб евакуювати мешканців із територій, де окупант веде агресивні бойові дії. Ось список контактів, які допоможуть виїхати з небезпечної території та знайти тимчасове житло на Західній Україні.
Авторизація
Найпопулярніші книги

Книги українською » Українські народні казки » Що пан, що прикажчик — все одно
загрузка...

Скачати Що пан, що прикажчик — все одно

Повідомити про помилку
  • Розділ: Українські народні казки |
Що пан, що прикажчик — все одноБув такий пан ще за кріпацтва і жив одиноко, нежонатий, значить, а скупий такий, що не доведи господи!

Був у нього прикажчик — собака, звісно, ніхто його не любив, люди, значить, не любили, а пан так і душі в нього не чув. Бо, як кажу, був вельми скупий і на світі такого не було, а прикажчик знав це добре, та як і не знати? Всі знали!

І так було робить: пошле його пан купити що-небудь, от він заплатить там злот, чи що, і вже всякому видно, що злот стоїть, і самому панові, от же він йому ще й здачі копійок дві чи три дасть, і так в усьому! Своє хазяйство нищить, а йому догоджа, видно, що вже була в нього якась думка.

От і добре, проходить так, може, років з п’ятнадцять чи й більше, а він все догоджа, а пан все більше й більше любить його, більше йому довіряється. Дійшло до того, що все своє хазяйство на руки йому звалив, усе довірив.

От і приходить раз прикажчик той до пана: так і так, розказує йому, те так зробив, а з тим так поступив. А пану як маслечком по душі, так-то йому любо все те слухати. Так ото ж вислухав пан та й каже:

— Знаєш, що, Іване чи Петре? — як там назвав його. — Ти в мене найвірніший і найрідніший чоловік, бо рідні в мене нема, знайомі добра не зичать, люди все норовлять тільки для себе, — один ти в мене найкращий, я вже з тобою вік не розстанусь і тепер хочу, щоб ти зі мною і чай пив, і обідав.

А прикажчик йому в пояс:

— Дякую, — каже, — за вашу велику ласку, тільки спасибі, не можу я з вами чай пити і обідати.

— Чому? — питає пан.

— Не їм я, — каже прикажчик, — і не п’ю зроду.

Здивувався пан, не вірилось йому. А прикажчик все своє:

— Не їм і не п’ю зроду!

Пройшло там кілька часу, думає пан про прикажчика, розпитав би і людей, щоб увіритись, та знає, що ніхто правди не скаже. Пробував по дню, по два з очей не спускати прикажчика, а прикажчику байдуже, не їсть, не п’є та все старається. Ввірився пан і в цьому.

— Як же ти так живеш? — питає якось прикажчика. — Умерти ж можна.

— Чого ж тут умирати? — каже прикажчик. — Я таку штуку знаю, що всякий може одвикнути пити й їсти.

— Справді?! — зрадів пан. — Так одучи і мене, коли можна, а то як подумаю я, скільки-то воно виходить на ту їжу, трохи не карбованець у день, а як іноді гостей нанесе, то й трьома не обійдешся!

— Що ж, — каже, — я навчу, аби тільки захотіли.

— Та як же не хотіти, помилуй! — каже пан. — Коли ж ти мене одучиш? — питає.

— Коли завгодно, — каже прикажчик, — хоч і завтра почнем.

Діждали завтрього, запряг прикажчик бідку, узяв вірьовку, під’їхав до крилечка.

— Як же ти мене одучиш? — питає пан.

Отак і отак, розказує прикажчик, та й поїхали з паном на тій бідці. А там, бачите, верстов за три-чотири та було провалля, і таке глибоке, що й дна йому не видно було, і вилізти з нього без допомоги ніякими силами не можна. От і приїхали вони до того провалля.

— Посидьте, — каже прикажчик, — днів три чи чотири у цьому проваллі і їсти більше не схочеться ніколи.

Радіє пан, що менше розходу буде, та скоріше приказує опустити його, а хто запитає, де, мов, пан, скажи, що поїхав у Київ абощо.

Опустив прикажчик пана по вірьовці у те провалля та й поїхав собі додому. На другий день, аж увечері, приїздить до того провалля:

— А що, пане, їсти хочете? — питає.

— Хочу, брат, — одмовляє пан.

— Нічого, паночку, це воно так зразу, — одказав прикажчик та й знову поїхав собі додому.

Приїздить знову на другий день.

— А що паночку, їсти хочете?

— Хочу, брат, сильно! — аж ніби з серцем проказав пан.

— Нічого, нічого паночку, — каже прикажчик та й знову поїхав. Приїздить так і на третій день.

— А що, паночку, їсти хочете?

— Хочу! — кричить пан. — Тягни скоріше!

— Не турбуйтесь, не турбуйтесь, паночку, трудно цей день, а тоді й байдуже, побачите! — Та й поїхав додому без пана.

Після цього пройшло два дні, поїхав прикажчик аж на третій:

— А що, пане, хочеться їсти?

— Хочу! — вже ледве вимовив пан.

— Скоро не захочете, — проказав прикажчик і поїхав від того провалля.

Аж три дні пройшло після цього. Приїздить той прикажчик знову.

— А що, пане, хочеться їсти?

А пан уже й слова не промовить, тільки рукою махає, не треба б то, чи що.

Добре. Запряг тоді прикажчик коня і приїхав за ним уночі. Привіз, положив на постіль, порозсилав до знайомих панів листи, що так і так: приїхав з Києва пан і тяжко заслаб, приїжджайте попрощатись. Поз’їжджалися пани, дивляться на нього, промовляють, а йому й байдуже, — ледве дише.

— А що з вами? — питають.

А пан тільки на прикажчика показує. Всі до прикажчика:

— Розкажи нам за нього, ти все знаєш.

А прикажчик хлипає, втираючи очі:

— Нічого, — каже, — я не знаю, що з ними, бідненькими, сталося.

А пан знову показує на нього пальцем. Не розберуть пани, та й годі. Аж ось один пан побачив на столі папери і почав їх читати всьому панству, а в паперах тих написано, що все рухоме й нерухоме завіщає дорогому прикажчикові. Всі пани добре знали, що справді прикажчик його був такий, що й ріднішого не треба, і почали тоді заспокоювати:

— Все, все буде йому, не беспокойтесь.

А пан полежить-полежить, та й знову показує пальцем на прикажчика, то панство знову-таки своє:

— Не хвилюйтесь, не хвилюйтесь: все йому буде, все.

Полежав він день та й богу душу віддав. Отаке-то!
  • Коментарі до книги [0]
<
<
Разом з цим завантажують:
  • Казка - Звірі під пануванням лева
  • Казка про Бову Королевича
  • Котофей і пан Печерецький
  • Про гору, що верхом сягала неба
  • Про вірного товариша