Розділи сайту
Головні новини
Магія чисел: як дата твого народження визначає твою долю
За законами нумерології в нашій даті народження закладено особливу кількість долі, яка визначає не тільки характер, а й шлях у житті. Ми дізналися, як його правильно розрахувати – і жити у гармонії із собою.
Фонд Unchain Fund запустив банківську картку, на яку регулярно надсилає €25 для жінок та дітей.
Фонд Unchain Fund запустив банківську картку, на яку регулярно надсилає €25 для жінок та дітей.
Як подати заявку на компенсацію втраченого через війну житла?
Отримати компенсацію за втрату житла через бойові дії тепер можна через мобільний додаток..
Українські лікарі та психологи консультують безкоштовно та онлайн. Куди звертатися за допомогою
Клініки, сервіси та платформи, які допоможуть подбати про фізичне здоров'я та ментальний стан
Житло для біженців. Адреси, сайти, телефони, телеграм-канали, що допоможуть знайти притулок в Україні.
Укрзалізниця вже кілька днів поспіль запускає додаткові потяги на Західну Україну зі Східної, щоб евакуювати мешканців із територій, де окупант веде агресивні бойові дії. Ось список контактів, які допоможуть виїхати з небезпечної території та знайти тимчасове житло на Західній Україні.
Авторизація
Найпопулярніші книги

загрузка...

Скачати Старий вовчище

Повідомити про помилку
  • Розділ: Українські народні казки |
Старий вовчищеТакий був старий вовчище. Докіль міг, докіль був молодий, ходив він собі в кумпанії, то і жилося яко-тако. На старість — звичайне: зачав знемагати. Старі кости слава що ся купи тримають; де йому вже за худобов утіпати?! Так іде він собі, гадає, дивиться: пасеться кінь на толоці. А то який був вовк, такий му був і кінь.

Іде той до коня та й каже:

— Ставай, коню, обернися, буду тьи їсти!

Кінь глипнув на него очима та й каже:

— А як же ж ти мене будеш їсти? Дивися: я маю підкови дзелізні на ногах; не пролигнеш, удавишся.

— Я ти відкушу підкови; настав копито!

Наставив кінь копито. Вовчище гризе, глодає, а той як трасне го поза вуха (щастя, що вовк багато зубів не мав, бо всі були би ся висипали), а сам гальопа в село! Вовк остовпів, витріщив очі та й міркує собі: «Ци я коваль, ци я слюсар? Нащо мені було підкови відривати? Не ліпше було відразу з’їсти?! Та що робити, пропало!»

Потікся вовчище далі, зайшов, вибачте, межи свині та й каже:

— Я прийшов, буду вас їсти!

— Чекай, — кажуть свині, — погоди, ще тьи не хапає, ми ся нарадимо, ми то виберемо, що ліпше, що тлустіше, що м’якше.

Узяли свині радити: гу-гу, гу-гу, а далі зірвалися та й утікли — дмухнули в село. Вовк став, загадався та й знов собі міркує: «Ци я радний, ци я війт, ци я присяжний, ци я десятник, ци я польовий? Нащо мені ся було питати, нащо радити? Ци не з’їсти лиш було?»

Іде ж він, іде; зайшов межи гуси та й до них:

— Ходіть сюди, гусоньки, ставайте си тутки, буду вас їсти.

— Е-гє-гє-гє! Ми ще не сповідані, ми ще молитви не мовили — як ти нас, грішних, будеш їсти?

— То помоліться, — каже той, — красно, я не бороню, ще вам почекаю.

Узяли гуси молити та й межи собов: гє-гє-гє, гє-гє-гє, а далі здіймилися та й у село! Вовк здурів; стоїть, дивиться та й знов собі міркує: «Ци я ксьондз, ци я дяк, ци я паламар? Нащо ся мені молитви питати та й не з’їсти, коли було що?»

Погадав, пожурився та й іде далі. Дивиться — чоловік стоїть. «Уже ся не буду питати», — гадає си вовк. Приступився та й каже:

— Чоловіче, я тьи буду їсти.

— А дивися, — каже той, — я не вмиваний, такий чорний! Як же ти ми будеш їсти, га?! Най ся хоть умию ще перед смертев.

Пішов чоловік до потока, вирізав си грубого бучка, умився, приходить до вовка та й:

— Не знав, — каже, — у що би ся тут годі утерти? От, ти маєш хвіст кудлатий та дай ми, ней ся обітру.

Узяв чоловік хвіст, ніби то ся обтирати; як же хопить за кудли, як озьме вовка бучком окладати, як стане його лупити! Що то?! Вовчище скавулить, в’ється, пнеться, а далі як лусне! Цілий хвіст лишився в руках чоловікові, а куций вовчище, як опарений, полетів в ліс без хвоста. Там десь вже межи свої вовки попався та й став їм свій припадок розповідати. Тут сам звивається, як пискир насолений: що то — хвоста нема!

Веде ж він тепер своїх камратів на того чоловіка. Як чоловік увидів, що ся діє, та й гайд на дерево! Вовки обступили дерево та й радяться, що би ту йому зробити, як би його звідтам дістати. Радяться, радять, а далі каже якийсь старий лисий вовк, ніби проводир:

— Лягаймо ми під дерево, усе єден на другого, єден на другого, а ти, куций, на самий верх полізеш, та й так ми ся до чоловіка доберемо. Але куций каже:

— Волію я уже на самім споді лежати, ніж на верху до того ворога добиратися; ще би ми знов яку біду урвав.

Положив він сьи під дерево; на него ліг другий, третій, десятий, — уже недалеко чоловіка, а той як не скричить:

— А кацьобов куцого, кацьобов!

Як тото зачув вовчище, такий на него ляк упав, що цуд цудений! Хотів утікати, іно сі що порушив під сподом, а тоти зверху лу-лу-лу! Таки на землю попадали, порозкачувалися, як бульба, а чоловік ся регоче на дереві. Такі вовки люті, кождий аж зубами скрегоче. Як ся кинули на куцого, так го відразу розідерли.
  • Коментарі до книги [0]
<
<
Разом з цим завантажують:
  • Казка - Золотий птах
  • Казка - Золотий птах і морська царівна
  • Казка - Іван мужичий син
  • Як дурень розбагатів
  • Як вовк гусям грав