Скачати Казка - Заворожена принцеса

Жив, старий корчмар, а в того корчмаря були два сини. Один звався Грицем, а другий Данилом. Той Гриць ходив надутий і гордий. А Данило був спокійний і лагідний, тому всі його любили й називали частіше Даньком. Та старий корчмар не раз казав:

— Побачите, що з Гриця вийде великий пан, а з Данька не буде ніякого набутку.

Та одного разу сталося таке, що до корчми зайшли два пани. Доки Данько подавав на стіл, Гриць із батьком розговорилися з гостями. Один із панів почав розповідати, що не так уже й далеко звідси стоїть високий замок, а у тому замку є заворожена принцеса і зняти з неї чари може лише той, хто щасливо видержить три випробування. Твердо пообіцяно, що хто таке докаже і тим врятує королівську доньку, той дістане її за жінку, а з нею — й королівство.

Ой, Гриця одразу штовхнула в бік та й каже — а що, якби вистояв ті випробування? Великий пан, а може, й сам король міг би стати з нього! Сказав про те швиденько тату і замість того, аби ліпше обміркувати діло, він — як ото кажуть, біг пес через овес, — зладився в дорогу. Напхав кишені та капшука золотом, скочив на коня.

Скаче, скаче на коні довго. І раз лише видить — посеред дороги стоїть якась купина, а навколо неї — страшно скільки мурашні. Коли він наблизився, то велика червона мурашка почала просити:

— Гей, витязю, не розтопчи нам хижку. Повір, не пошкодуєш. За добро чекай добра!

Але хлопець пропустив прохання коло вух, як би нічого і не чув. Навів коня на саме мурашине гніздо, розтоптав його і поскакав далі.

Гей, яку біду вчинив мурашкам! І я певний, не благословення посилали слідом за тим витязем, що понісся на коні галопом.

Отак, скачучи, Гриць виїхав до якогось озера, у якому плавало дванадцять качок. І не знати, чи тямив, що чинить, бо відразу зійшов із коня і почав метати у качок дрібними камінцями. Тоді до нього заговорив качур:

— Ей, витязю славний, не жбурляй ти у нас камінцями, бо ще якусь качку вдариш по голові!

Але Гриць кидав камінцями, доки йому хотілося. На щастя,не попав ані в одну качку. Коли нарозважався, поїхав собі далі.

Кінь довго біг і добіг до місця, де стояв замок. Його дах і вежа світилися вже здалека, і так блищали, що той блиск сліпив коня, і кінь не міг ступити ні кроку. Треба було коневі пов’язати очі — аж так дійшов помалу до воріт. Гриць зіскочив із коня і став відкривати великі ворота, але, зрозуміло, вони не відчинялися. Тоді почав бити кулаком, а далі взяв у руки тяжкий камінище і загупав ним. Словом, зчинив такий страшний шум, як би став під замком сам цар-поганин або якийсь заклятий король.

На той гуркіт збоку від воріт відкрилося віконце, виглянула з нього стара баба і питає витязя:

— Ну, хто там, чого треба?

Легінь гордо відказав:

— Я — витязь Гриць, який визволить заворожену принцесу!

На те стара закрила віконечко, і треба було довго ще чекати, доки відчинилися ворота, у котрі гордо ступив Гриць. Баба за ним закрила ворота, узяла на плечі великий міх проса і повела гостя на один красний луг. Там розтрясла просо і сказала легіневі так:

— Доки сонце зайде, маєш зібрати у міх просо, яке я розтрясла, але гляди, аби ні одного зернятка не сміло пропасти.

І стара лишила легіня самого. Він ліг на траву та й почав визбирувати зернятка. Уже назбирав стільки, що дно міха злегка накривалося, а тоді подумав собі й каже:

— Чи, я не наївся дурних грибів, аби старій бабі визбирував просо, яке й полічити не можна! Ей, ліпше я на травичці висплюся!

Так він і вчинив. Ліг собі й заснув. Коли протер очі, над ним стояла стара баба. Побачила, що міх майже порожній, покрутила головою й каже:

— Недобре — то так!

І одразу залишила Гриця. А він заснув і знову спав собі спокійно аж до ранку, просо й не снилося йому. Пробудився — над ним стара баба, а в неї дванадцять золотих ключів. Вона взяла легіня за руку і повела на середину лугу, де було красне озеро. Там кинула у воду дванадцять ключів і наказала хлопцеві:

— Доки сонце зайде, маєш найти оті ключі!

І з тим пішла геть. А Грицеві й на гадці не було шукати ключі. Лише одне вертілося йому в голові: коли вже його пропустять у замок!

На заході сонця прийшла стара баба. Побачила, що в хлопця — жодного ключа, і мовчки покрутила головою. Тоді взяла його за руку та й повела в замок.

Ну, тут Гриць мав на що дивитись! Усе було із чистого золота, срібла та діамантів. Зайшли в одну велику світлицю, посеред якої стояли три дівчини, накриті з головою прозорим покривалом. Усі три були такі схожі, що годі би між ними знайти якусь різницю. Ну, легіню, тепер бережися!

Стара баба мовила:

— Ти, витязю, взявся за три випробування, аби визволити з чарів заворожену принцесу. Два з них ти не видержав, тепер маєш третє. Вгадай, котра з трьох дівчат — принцеса. Даю тобі годину.

Але Гриць не хотів сушити собі голову аж цілу годину, він одразу випалив:

— Я собі гадаю, що принцеса та, котра стоїть справа.

На те слово троє невідомих скинули із себе легенькі покривала, і виявилося, що принцеса була посередині, а з боків стояли змії — шаркані. Нараз ті два змії прискочили до хлопця, схопили його й викинули крізь вікно у страшне провалля, де він розбився.

З такого вже ніколи не постане чоловік! Гей, а дома усе ще чекали, коли вже син заведе до хижі невістку — принцесу! Чекали, чекали, але все даремно. І одного разу Данько почав казати:

— Дорогий мій татку, я піду за Грицем, — а може, він попав у якусь біду і я йому поможу? Та й хто знає — може, мені вдасться визволити з чарів заворожену принцесу і я на ній оженюся.

Старий на те не сказав ні слова. Та й не заперечував. Має син охоту — хай іде! А Данько не дуже церемонився — узяв стару торбу, положив собі шматок хліба і так, як був, пішки подався у світ.

Ішов, ішов і посеред дороги побачив мурашник. Але він зробив не так, як його старший брат, а обережно обійшов мурашине гніздо, аби не розтоптати. Червона мурашка похвалила хлопця і сказала, що за доброту вони йому віддячать.

Данько пішов далі й так само побачив перед собою озеро, у якому плавало дванадцять качок. Уже сів перепочити і сунув руку в торбу, щоб перекусити. Крихти хліба зібрав у жменю і кинув у воду. Качки видзьобали їх, а качур подякував і також сказав, що за доброту віддячиться хлопцеві.

Данько перепочив, трохи перекусив та й пішов далі. Малу-помалу й дійшов до воріт замку. Тут, як і годиться, став чекати, не ламався в закриті ворота. Стара побачила його, відчинила маленьке віконце і спитала — хто він, чого хоче? Данько відповів м’яким голосом:

— Я би хотів, бабко, визволити з чарів заворожену принцесу.

На те стара відкрила ворота і пропустила його. Вона взяла на плече міх проса і повела хлопця на красний лужок. Там порозтрясувала просо і мовила Данькові:

— Доки сонце зайде, маєш зібрати у міх просо, яке я розсіяла. Але гляди, аби не пропало ні одного зернятка!

Стара собі пішла. Данько тяжко — претяжко зітхнув і взявся за діло. Можете повірити, не скоро йшла робота. Раз лише Данько видить, що коло нього з’явилася велика кількість мурашок і всі збирають просо та носять у міх. Минув зовсім малий час — зернятка вже були в міху, хоч сонце стояло ще геть високо — на кілька тичок. Червона мурашка, що теж була тут, сказала Данькові:

— За те, що по дорозі ти не розтоптав нашого гнізда, ми з вдячністю прийшли тобі допомогти. За добро ми платимо добром.

По цих словах мурашки позникали. Глянув Данько, а перед ним — баба. Вона побачила, що просо до зернини зібрано у міх, і сказала, що все дуже добре. Тоді взяла Данька за руку і повела в замок. Відчинила хлопцеві одну красну кімнату, де міг собі добре поспати до ранку.

А вранці стара баба прийшла знову і принесла з собою дванадцять золотих ключів. Вона взяла Данька за руку і спустилася із ним на середину лугу, де було красне озеро. Ключі кинула у воду та й каже Данькові:

— До полудня маєш їх знайти!

Сказала й пішла геть. Данько почав ламати собі голову — що йому робити? Але недовго міркував, як знайти золоті ключі, бо глянув у бік озера і побачив, що просто до нього підпливає дванадцять качок і в кожної у дзьобі по одному ключику! Вийшли качки на берег і всі ключі передали хлопцеві. А качур пояснив, що то вони віддячили за крихти хліба, які Данько кинув у воду качкам, коли йшов сюди, — вони за добре діло віддячують добром.

Прийшла стара баба, побачила ключі у Данька і каже:

— Дуже добре!

Тоді взяла його за руку та й повела в замок. Зайшли в одну велику світлицю, посеред якої стояли три дівчини і всі три однакові, під якимсь прозорим покривалом. І стара сказала:

— Ну, дорогий синку, узявся ти визволити з чарів заворожену принцесу. Два випробування щасливо видержав. А тут буде третє. Маєш відгадати, котра із трьох дівок королівська донька. Даю тобі на роздумки годину. Коли не берешся, то йди собі туди, звідки ти прийшов, бо інакше пропадеш навіки.

Данько зостався на годину сам і думав, відгадував. Коли стара вернулася хлопець відповів:

— Я собі гадаю, що королівська донька мала би стояти посередині.

По тих словах троє невідомих зняли із себе покривала. І справді, посередині була як русалочка, молода принцеса, а з обох боків, стояли змії-шаркані, котрі одразу вилетіли у відчинене вікно. Тоді королівська донька ступила до Данька і мовила йому такі слова:

— Ти визволив мене, славний витязю, і за те я тобі вдячна. Коли хочеш будь від цього дня моїм чоловіком і господарем!

У Данька з грудей мало не вискочило серце. Він полюбив принцесу і радо прийняв її руку, а їй віддав свою.

Скоро вони побралися, відгуляли велике весілля і жили щасливо.