Скачати Іван Павлович Багряний

Іван Павлович Багряний, наст. прізвище Лозовяга або Лозовягін, укр. Іван Павлович Багряний
19 вересня ст. ст. або 2 жовтня н.ст. 1906, Охтирка, нині Сумська область - 25 серпень 1963, Новий Ульм, ФРН.
Український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч. Лауреат Шевченківської премії (1992, посмертно).
Народився в родині муляра. Отримав середню освіту, в 1920 р. вступив до слюсарну школу, потім в художньо-керамічну школу. Через україномовності та патріотичного настрою молодої людини, однолітки довгий час знущалися над ним і називали "мазепинцем", що, можливо, в майбутньому послужило причиною його зради СРСР і вступу в ОУН. У роки громадянської війни і на початку 1920-х рр.. перебував на радянській суспільно-політичній роботі, однак в 1925 р. виключений з комсомолу. Тоді ж починає займатися літературною діяльністю, входить до групи «МАРС», де зближується з Є. Плужником, Г. Косинкою, В. Підмогильним. Публікується в «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та ін
У 1930 р. опубліковано роман у віршах «Скелька». Офіційною реакцією стала стаття А. Правдюка «Куркульськім шляхом» («куркульських дорогою» в журналі «Критика».
16 квітня 1932 заарештований у Харкові за звинуваченням в «проведенні контрреволюційної агітації» у своїх літературних творах, таких, як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг». Провів 11 місяців в камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ОГПУ. 25 жовтня 1932 відправлений на 3 роки в спецпоселення на Далекий Схід. Безуспішно намагався втекти, термін продовжено на 3 роки, але відбувати його довелося вже в таборі БАМ. Точна дата повернення на батьківщину невідома, проте вже 16 червня 1938 був повторно заарештований і сидів у Харківській в'язниці УГБ-НКВД на Холодній горі. Багряному інкримінують участь або навіть керівництво націоналістичної контрреволюційної організацією. 1 квітня 1940 прийнято постанову, в якій зазначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність відносяться до 1928 - 1932 рр.., За що він уже був засуджений, а «... іншими відомостями про антирадянську діяльність Багряного-Лозовягін слідство не має».
Автобіографічні подробиці про п'ять років ув'язнення Багряний використовував в романі «Сад Гетсиманський».
Велика Вітчизняна війна застала письменника в Охтирці. Він став брати участь в українському національному підпільному русі, переїхав у Галичину. Працював в ОУН-івської референтурі пропаганди, писав пісні на національні теми, різні статті, малював агітаційні карикатури і плакати. Брав участь у створенні Української головної визвольної ради (УГВР), у розробці його програмних документів. У той же час продовжував займатися літературною діяльністю. У 1944 р. написав роман «Звіролови» (пізніше відомий як «Тигролови»), поему «Гуляй-Поле».
У 1945 р., ще до розгрому гітлерівських військ, Багряний емігрував до Німеччини по лінії ОУН.
Після війни написав брошуру «Чому я не хочу повертатіся до СРСР?» («Чому я не хочу повертатися до СРСР?"), Де виклав політичну декларацію від імені колишнього остарбайтера і військовополоненого. У памфлеті СРСР був представлений як «батьківщина-мачуха», що влаштувала геноцид проти власного народу. У 1948 р. Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП). З цього ж року і до самої смерті редагував газету «Українські вісті», де співпрацював з Ф. П. Пігідо. Очолював виконком Української національної ради, був заступником «президента УНР в еміграції» С. Витвицького.
Помер 25 серпня 1963, похований у м. Новий Ульм (Німеччина).
Бібліографія
Розповіді: «Етюд» (серпень 1921 р.), «Міщаночка» (Охтирка, 1924), «Мадонна» (Жмеринка, 1925), «Заєць» (Ялта, 1925), «Петро Каменяр» (Охтирка, 1925), « З оповідань старого рибалки »(1927),« В сутінках »(1927),« Пацан »(1928),« Рука »(1928), Збірка оповідань« Крокві над табором »(Харків, 1931), Тигролови.
Поеми: «Монголія» (1927), «Собачий бенкет» (Київ, 1928), «Вандея» (1928), «Ave Maria» (Харків, 1929), «Батіг» (1928-1930), «Ґутенберґ» (1928 -1930, зникла на початку 1930-тих років), сатиричність Епопея «Комета» (повністю не збереглася) (1928-1930), «Гуляй-Поле» (Тернопіль, 1944), сатиричність поема «Антон Біда - герой труда: повість про ДІ-ПІ »(Новий Ульм, 1947), Цукроварня (Поема про чотірьох),« меченосці ».
П'єси: «Бузок», «Генерал» (1944), «Морітурі» (1947).
Поетичні збірки: «У Поті чола» (1929) (заборонена цензурою), «До меж заказаних» (Київ, 1929), «Золотий бумеранґ» (1946), «Пісні» (авторські пісні І. Багряного різних років).
Романи: «Марево» (був заборонений цензурою), Роман у Віршах «Скелька» (Харків, 1930), «Тигролови» (Львів-Краків, 1944), «Люба» (1944) (знищений собственоручно), «Сад Гетсиманський» ( Новий Ульм, 1950), «Маруся Богуславка» - перша книга роману «Буйний вітер» (Мюнхен, 1957), «Людина біжить над прірвою» (посмертно, Новий Ульм - Нью-Йорк, 1965).
Повісті: «Огненне коло» (Новий Ульм, 1953), Повість-вертеп «Розгром» (1948).
Публіцистика: «Україна біля Тихого океану» (1944), «На новий шлях» (1946), Памфлет "Чому я не хочу вертаті на« родіну »?" (Інша назва «Чому я не хочу вертатісь до СРСР?") (1946 ), «Народження книги» (1956).
Твори для дітей: «Казка про лелек та Павлика-мандрівника» (1943), «Колискова» (1955), «Телефон» (1956)