Збірник Марії Галиною «Червоні вовки, червоні гуси»

Збірник малої прози номінанта «Великої книги» Марії Галиною «Червоні вовки, червоні гуси» - це така історія з перевдяганням. Десятиліття публікувалися по відомству фантастики речі, вперше зібрані разом під обкладинкою сучасної прози, нею в общем-то і опинилися.


Жанри як касти. Або відомства. Потрапиш раз в письменники-детективники або фантасти - все життя потім не відбудешся. Будеш публікуватися у відомчих антологіях сучасної фантастики та журналі «Якщо». Що, власне, і сталося з прозою Марії Галиною, відрізаною корпоративним бар'єром від не любитель жанру фантастики, здавалося, назавжди.

Виявилося - ні.

Не в простому перевдяганні, звичайно, справа. Якби у творах Галиною література була прикладної (через кому: «а ще це література»), напевно, нічого такого несподіваного і не сталося б.

Втім, у Галиною та фантастика до літературі не прикладається. Вона, якщо судити по «Червоним вовкам», в цеховики-фантасти взагалі догодила помилково і оманливого подібністю. Метафізичний реалізм Мамлєєва та залізничні казки Славнікової їй ближче, ніж інопланетні хитрості авторів-фантазійщіков.

Версія з іноміром і інобуття, зустріч з яким для Галинська героїв зумовлена і, як правило, трагічна, лише версія. Часто ці розповіді народжені метафорою.

Насправді немає у Галиною ніякого іноміра.

Світ один, але не єдиний. Джерело тривоги в передчутті наслідків розбіжностей. Життя під загрозою невизначеності: все, що ти бачиш і відчуваєш, є ілюзія і помилка. Або навпаки: в ірреальному світі існують ті, хто відчуває себе «в нормі». Лавірувати можна лише до пори. Зіткнення чреваті неприємностями.

Метафорична або притчева ця проза, але росте вона все одно на реальній та буденною грунті. Знімаючи шари фарби, дійдеш і до полотна. Проторасскази Галиною, як правило, з одного матеріалу.

При цьому фантастичність цілком може бути і прийомом, обманним, але зрозумілим джерелом напруги, маскуючи його справжні причину і сутність.

У «запливу за буйки» хрестоматійний ефект метелика відданий у владу читачеві. Людина, читаючи, змінює канонічний текст. Слідом змінюється світ. Якщо в гетівського «Вертера» після прочитання володарем випадкового дарунка героїня робить бутерброди з чорного хліба, значить вся історія за два з половиною століття встає з ніг на голову. Читач, що змінює світ, є насмішка і мрія. Але, перекроївши за допомогою зміненого тексту географію аж до приєднання до СРСР Турецької соціалістичної республіки, герой не може уникнути банального вуличного удару ножем. Чудо годиться лише на те, щоб довести юному історику, навмисному бігти від страхів життя за кордон, що від зміни місць континентів особиста доля не змінюється.

Світ до Галиною ворожий.

Особливо ворожа любов. Вона приймає різні обличия, затягує, паралізує. Висмоктує, використовує. Любов - спрут, як в історії нищівній пристрасті якогось Івана Сергійовича до фатальної жінки. Сергєїч у фіналі виявляється Тургенєвим. Поліна Віардо - посланцем світового жіночого спрута. У притчі «І всі дерева в садах ...» любов - єдине, чим може звабити досвідченого землянина якась стороння життєва форма, яка запускає свої суперечки в людини і звертає його в ходячу мандрагору. У «Короткому посібнику з тваринництва ...» любов собак поневолює їх господарів, з усіх варіантів долі залишаючи лише жалюгідну долю міських божевільних. В оповіданні «Наприкінці літа» середньо благополучну пару ледь не вбиває любов ненародженої дитини.

Світ такий, яким ми здатні його бачити.

Пропонуються на вибір гармонії - реальна, бажана, поетична. Остання досконала.

Дана у відчуттях поетам, дітям, вищого розуму. Що зовсім не означає загальної доброти, злагоди і любові.

В щеня рудої дворняги натураліст і конформіст, автор милостивих заміток, виданих для піонерів «Детгиза», бачить майбутнього вірного помічника пастуха. У реальності він бачить куди більше в цій своїй середньоазіатської експедиції. У самобутньому лісника - пропити розпусника, принуждающего до співжиття дівчинку-підлітка, а в приблудних щеня - рідкісного звіра, червоного вовка. Аборигенка ж Уля бачить у своєму мучителів перевертня, в сільських стариках - посланців темних сил і придумує собі рятівника, народженої червоною качкою і вовком. Сперечатися з нею вченому-зоолога, який вбиває рідкісних тварин, щоб зробити з них опудала, безглуздо.

Його матеріал, зрозумілий, звичний і брехливий світ, зіткнувшись зі світом дитини, миттєво капітулює.

Вчений примушений рятуватися від перевертня і від тіней зла і покладати надії на царя серед собак, якому цього злиденному краї віддають останнє і належне.

Кожному не по вірі, але по баченню його. Поети створюють образи, не обмежуючись уявою. Рано чи пізно вони виходять за межу - фантазії матеріалізуються. Фантазерів звинувачують у вбивстві або намагаються взяти на службу державі, плануючи за допомогою русалок і водяних побудувати загальнодоступний затишок.

Все це, втім, тимчасово, заспокоює Галина. Діти, виростаючи, забувають свій світ начисто і перетворюються на дорослих, сплячих у вагонах поїзда, який тисячу років нікуди не йде. І тільки останні читачі останніх поетів знаходять дивне задоволення в харчуванні синіми грушами і битвах з тигром, який при найближчому розгляді виявляється звичайнісінькою, хоча і докучливої, осою.